«Китайсько-білоруський індустріальний парк« Великий камінь »- це майбутнє і драйвер зростання економіки Білорусі» - так 11 серпня в інтерв'ю китайському державному агентству «Сіньхуа» охарактеризував цю інвестиційну майданчик глава її адміністрації Олександр Ярошенко, зазначивши орієнтацію «Великого каменю» на розвиток високотехнологічних та інноваційних виробництв.
У Білорусії цей проект, за словами чиновника, розглядають як важливий кластер програми «Один пояс - один шлях». «Для того щоб використовувати досвід КНР в розвитку нашого парку, ми в якості зразка взяли китайсько-сінгапурський промисловий парк в місті Сучжоу», - зазначив він.
«Великий камінь» - це особлива економічна зона поблизу однойменного села в 25 км від Мінська, введена ще в 2012 році. На цій території введено спеціальний правовий режим терміном на 50 років. Як заявив Олександр Лукашенко, тут будуть зосереджені високотехнологічні підприємства з усього світу і виробництва «завтрашнього дня».
В травнем 2017 року було опубліковано указ президента республіки «Про вдосконалення спеціального правового режиму китайсько-білоруського індустріального парку« Великий камінь ». Це була вже третя редакція указу, спрямована на вдосконалення схеми роботи індустріального парку, який не виправдав покладалися на нього надій. Вже до 2016 року китайські інвестиції в цей проект, як пише білоруське видання «Завтра твоєї країни», практично зупинилися.
В якості резидентів «Великого каменю» зареєструвалися вісім компаній. Найвизначнішою для парку і в цілому для економіки Білорусі стала заявка від «Чайна Мерчантс СіЕйчЕн-БіЕлАр Комерційна і Логістична Компанія». Ця дочка однієї з найбільших в світі логістичних компаній планує побудувати в «Великому камені» логістичний субпарк. Зауважимо, субпарк, а аж ніяк не високотехнологічне виробництво.
Втім, є інвестори і в виробництво. Наприклад, компанія «Цзюйсінь» Солод Технологія », яка прийшла в республіку після візиту Олександра Лукашенка до Пекіна на святкування 70-річчя закінчення Другої світової війни. Восени 2015 року цю компанія почала будівництво заводу потужністю 300 тис. Тонн в рік по виробництву продуктів з ячменю та солоду. Як неважко здогадатися, це підприємство ні в малому ступені не відповідає не тільки інноваційної концепції індустріального парку, а й є потужним конкурентом «Белсолоду», проектна потужність якого не перевищує 130 тисяч тонн солоду на рік. Виробник солоду з Піднебесної, швидше за все, вплине на ситуацію на ринку і ускладнить життя ВАТ «Белсолод», як зазначають білоруські ЗМІ.
І це далеко не перший випадок появи китайського конкурента білоруським виробникам в індустріальному парку «Великий камінь». Найбільший світовий виробник комунальної і будівельної техніки китайський холдинг Zoomlion в квітні 2015 року зареєстрував в «Великому камені» компанію «Зумліон Бел-Рус», яка збирається будувати завод з випуску автобетоносмесителей, автокранів і комунальної техніки. Номенклатура техніки, яку передбачається випускати на цьому заводі, по ряду напрямків (катки, екскаватори, навантажувачі, збиральна техніка) «перетинається з білоруським холдингом« Амкодор »і може в перспективі стати його конкурентом», відзначають місцеві ЗМІ .
Китайська компанія «НаноПектін» планує побудувати в «Великому камені» завод з випуску пектину за новою технологією з місцевої сировини. Інший резидент, «Ченду Сіньджу Шовковий шлях розвиток», має намір налагодити виробництво суперконденсаторів, обладнання та матеріалів для рейкового транспорту. Однак при всьому бажанні всі ці проекти ніяк не можна віднести до «виробництва завтрашнього дня».
Крім того, незважаючи на заявлені наміри, китайські інвестори зовсім не поспішають з їх реалізацією. На це недавно в ефірі білоруського телебачення поскаржився заступник голови адміністрації президента РБ Микола Снопков. Неквапливість багатьох інвесторів, причому не тільки китайських, турбує білоруська влада, тому для резидентів «Великого каменю» було встановлено суворий тимчасової регламент будівництва, при недотриманні якого резиденти свій статус втратять.
Зауважимо, що багато поступок, на які пішли білоруська влада заради залучення іноземних інвесторів, не надаються навіть російським партнерам в рамках економічних домовленостей Союзної держави. Але оскільки і ці пільги не допомагають, в хід пущені позаекономічні заходи «примусу до інвестицій».
У числі основних причин цих невдач, як видається, на першому місці - явна і принципова помилка з вибором моделі. Як вже говорилося, основою для створення «Великого каменю» став китайсько-сінгапурський парк в місті Сучжоу, розташованого на південному заході Китаю в пониззі річки Янцзи, по сусідству з Шанхаєм. Ідею цього парку свого часу висунув архітектор китайських реформ Ден Сяопін.
У парку «Сучжоу-Сінгапур», заснованого в 1994 році, реалізують свої проекти 79 найбільших корпорацій світу зі списку Fortune-500. Іноземні інвестиції розподіляються наступним чином: чверть - з Європи, чверть - з США. Половину забезпечують Сінгапур і Японія. Показник щільності інвестицій надзвичайно високий: на 1 кв. км парку припадає $ 1,7 млрд. У 2009 році торговельний оборот парку склав $ 51,2 млрд.
В основі такого успіху - фінансова міць Сінгапуру, в ті часи провідного світового фінансового центру, а також стійке економічне зростання Китаю як майбутньої світової фабрики. У Сучжоу зустрілися два гіганта - гігант фінансовий і гігант економічний. Білорусія ж не є гігантом ні в якій сфері, тому темпи і формат розвитку «Великого каменю» адекватні поточній білоруської реальності.
Не можна не відзначити і відверто хижацький характер китайської економічної експансії, яка останнім часом часто зустрічає в світі жорстку відсіч. так, 29 серпня прем'єр-міністр Малайзії Махатхір Мохаммад заявив, що китайські проекти в рамках проекту «Пояс і шлях» в його країні реалізовані не будуть і що кредити, які Китай нав'язав Малайзії, носять кабальний характер, тому країна має намір їх переглянути.
Британська The Telegraph пише, що Пакистан, ще недавно вважався світової вітриною співпраці з Китаєм, як свого роду аналог Японії для післявоєнних США, вже в самий найближчий час може звернутися до МВФ за кредитом в $ 12 млрд., щоб уникнути дефолту.
Ісламабад довірив Китаю всю свою промислову політику, крім того, в рамках Китайсько-пакистанського економічного коридору погодився прийняти $ 62 млрд. китайських інвестицій, що становить 21,8% ВВП Пакистану, щоб в результаті транспортна інфраструктура, агропром і промисловість країни були повністю інтегровані з Китаєм. Якщо і справді вже на старті співпраці з КНР (інвестовано $ 19 млрд. З 62) Пакистан оголосить дефолт, це може завдати смертельного удару по амбітним китайським проектам глобальної економічної експансії.
Що може статися, якщо та чи інша країна не справляється з ефективним освоєнням китайських інвестицій, видно на прикладі Шрі Ланки, яка в кінці минулого року передала Китаю в користування на 99 років порт Хамбантота в рахунок взятих раніше кредитів. Порт був побудований на китайські кредити в 2010 році і відразу почав зазнавати збитків: з цього проекту пішли всі міжнародні кредитори. І ось тепер , Всього лише за $ 1,12 млрд. Китай отримав в оренду на 99 років, як свого часу Великобританія - Гонконг, глибоководний порт на самому перехресті світових торгових шляхів через Індійський океан.
Як відомо, Таджикистан передав Китаю частину своєї території також в рахунок непідйомних боргів. До цього ж йде справа і на Мальдівах. У 2013 році вони підписали з Китаєм три великих угоди і взяли під них кредити загальною сумою близько $ 1 млрд: на реконструкцію аеропорту, будівництво поруч з ним Китайсько-мальдівського моста дружби, а також на будівництво порту. Колишній президент Мальдів Мохаммед Нашид, який очолює зараз опозицію, недавно заявив, що в разі приходу до влади він перегляне умови угоди з Китаєм, так як країна виплатити ці кредити не може.
В аналітичній доповіді вашингтонського Center for Global Development йдеться, що участь у проекті «Пояс і шлях» збільшує ризики дефолту в країнах, що розвиваються з нестабільною економікою. Автори цього дослідження - поряд з Боснією і Герцеговиною, а також Ефіопією і Кенією - поміщають Білорусію в групу країн з відносно низьким, але аж ніяк не нульовим дефолтних ризиком у зв'язку з проектами, пов'язаними з «Поясом і шляхом». Це за умови, що «загальний державний борг повинен залишатися досить низьким, щоб пом'якшити ймовірність дефолту за замовчуванням».
Той факт, що Пекін часто використовує обмін боргових зобов'язань на нефінансові активи або політичні поступки, став приводом називати «Пояс і шлях» не надто замаскованої «борговою пасткою».
На тлі невизначених перспектив проекту «Великий камінь» білоруським економічним стратегам не зле б усвідомити для себе справжні цілі Китаю на білоруському геополітичному і геоекономічному напрямку. Останні, як видно, лежать зовсім не в створенні «виробництв завтрашнього дня» в невеликій республіці з нестійкою і багато в чому залежить від російських пільг на вуглеводні економікою, а в будівництві тут потужного логістичного вузла з усією супутньою управлінської та транспортною інфраструктурою.
А ось яку вигоду може отримати з цього Білорусія, крім плати за транзит китайських товарів до Європи, залежить в першу чергу від політичного реалізму керівництва республіки. Йому пора вже перейти від емоційної реакції на мінливу політичну кон'юнктуру до виваженої стратегії інтеграції в величезний і невичерпний ринок Євразійського економічного союзу, де затребуваність в білоруських товарах на порядок більше, ніж в розпещеної провідними світовими виробниками Європі.
