Пекін веде активну гру на Близькому Сході, перетворюючись там з «стратегічного партнера» Росії в небезпечного конкурента. Небезпечний він і для США. Концепція «Один пояс, один шлях» служить для Піднебесної мостом через всю планету. Близький Схід важливий для Китаю тим, що він є «транзитним» маршрутом.
Ініціатива «Один пояс, один шлях» бере початок від програмної заяви Сі Цзіньпіна, зробленого восени 2013 року. У той час голова КНР говорив, правда, про проект поменше - про «Економічній поясі Шовкового шляху».
«Економічний пояс Шовкового шляху» був покликаний, за словами китайського лідера, вирішити кілька головних завдань: посилити регіональну економічну інтеграцію, створити єдину «Трансазіатського» транспортну інфраструктуру, усунути інвестиційні та торговельні бар'єри, підвищити роль національних валют в торгівлі і поглибити співпрацю в гуманітарній сфері . Терміни реалізації проекту - тридцять років.
30 років? Для Китаю з його мисленням на століття вперед це сущі дрібниці. У 2013 році китайський керівництво не мало сумніву, що проект охопить приблизно сім десятків держав планети.
Пізніше китайці анонсували другий проект - «Морський Шовковий шлях XXI століття». По суті, це було лише «водне» додаток сухопутного проекту.
І потім два шляхи формально об'єдналися в один: «Один пояс, один шлях». Ця глобальна ініціатива тепер вважається проектом по створенню світової транспортної та інвестиційної інфраструктури. І над нею стоятиме Китай.
Перші роки успішного розвитку цього глобального проекту до того надихнули китайську компартію, що вона вирішила поставити Сі Цзіньпіна на лідерство практично довічно. Це не жарт: ЦК Комуністичної партії Китаю запропонував скасувати одне з положень конституції. А саме те, яке встановлює, що голова КНР може займати керівну посаду не більше двох термінів поспіль. Не виключено, що китайські товариші хочуть, щоб ініціатор шляху знаходився біля керма ще років десять, а то й довше.
Самий складним в китайському глобальному «поясі» є так званий центральний коридор. Воно й зрозуміло: там напружена політична обстановка, там конфліктуючі держави, а потрібної інфраструктури немає або недостатньо.
Китайський уряд передбачає з'єднати «поясом» Східний Китай (Шанхай і Ляньюньган) з державами Середньої Азії (Киргизією, Узбекистаном і Туркменістаном), а потім з Іраном і Туреччиною. Далі промальовується маршрут через Балканський півострів до французьких портів. Щоб протягнути такий «пояс», китайцям доведеться побудувати додатковий тунель під Босфором.
Близькосхідна стрічка китайського «пояса» охоплює країни MENA (Middle East & North Africa, то ж, що в Росії називають в сукупності Близьким Сходом і Північною Африкою). Саме цей географічний регіон, який об'єднує країни Близького Сходу і країни Магрибу, підпалила в 2010-2011 рр. «Арабська весна». Сюди відносять Алжир, Бахрейн, Єгипет, Йорданію, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Ліван, Лівію, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію, Сирію, Туніс, Ємен і інші держави.
Фантастичний проект Китаю, давно вийшов за рамки того, що озвучив в 2013 р Сі Цзіньпін, вражає масштабами навіть на цьому окремій ділянці.
Близькосхідний «рукав» китайської ініціативи передбачає будівництво ряду промислових баз в країнах MENA, залізничних магістралей і розширення портів. Якщо в 2010 р торговий оборот КНР з арабським державами становив 145 мільярдів доларів, то до 2014 р він підскочив до 250 мільярдів доларів. Сьогодні Китай став найбільшим експортером товарів у країни, перераховані вище. Країни MENA є для Китаю джерелом сировини: на них сьогодні доводиться до 40 відсотків продукції, що поставляється китайцям нафти. Як бачимо, китайці наслідують європейцям і активно диверсифікують постачання енергоносіїв. До того ж китайці в рамках свого проекту задумали побудувати дорогу інфраструктуру для транспортування зрідженого природного газу (СПГ). Ціна інфраструктурних проектів «Одного пояса» в найближчі півтора десятка років складе 26 трлн. доларів, відзначає аналітик П. Ескобар в «Asia Times».
Американські спостерігачі вважають, що китайський «пояс» вже сьогодні «реально працює». Ініціатива «Один пояс, один шлях» приречена на успіх, переконаний Уейд Шепард, автор журналу «Форбс». Правда, «необхідно пам'ятати про те, що економічні принципи« Одного пояса, одного шляху »зіграють свою роль не сьогодні, а через 10, 20 або 50 років», наводить думку аналітика «ИноСМИ». Тобто ясно, що Китай «інвестує кошти в світ майбутнього, де все дороги будуть пролягати через Пекін».
Однак американці побоюються китайської експансії вже сьогодні. Дослідження AidData вказує: в світі з'явився фінансовий гігант, який кинув виклик найбільшим країнам-донорам. З 2000 по 2014 рр. КНР надала фінансування країнам світу на суму 354,4 млрд. Доларів. Це близько до обсягу, який за той же період виділили США (394,6 млрд. Доларів). І це дуже серйозний конкурент: замість того, щоб вибрати вершки або корінці, Китай забирає те й інше, обходячись без конфронтації. Китай підкреслює, що він має намір «формувати партнерства за допомогою діалогу, де немає місця конфронтації, і де замість альянсів існує дружба». Такий посил «головного китайського сказителя» Сі Цзіньпіна, іронізує американський аналітик. В результаті Китай розвиває відносини з Ізраїлем і Іраном, з Азербайджаном і Вірменією, з Росією і Україною, з Північною Кореєю і США. «Коротше кажучи, - резюмує автор, -« Один пояс, один шлях »побудований таким чином, що він реально працює».
Що стосується Близького Сходу, то тут китайські апетити швидко ростуть.
За підсумками 2017 року, відзначимо, імпорт природного газу в КНР виріс до 68,6 млн. Тонн, або на 26,9%, а імпорт нафти - до 419,57 млн. Тонн, або на 10,2%. Один з найбільших місцевих експортерів газу в Китай - Катар. Нафта китайці купують у Саудівській Аравії, Іраку та Ірану. Саудівська Аравія була основним постачальником нафти в КНР, а в 2016-2017 рр. вона відкотилася на друге місце після Росії. У підсумку можна констатувати, що Китай має певну енергетичну залежність від регіону і в той же час або вже є найважливішим економічним і торговим партнером місцевих держав, або незабаром стане таким. Грошей на це в Піднебесній не шкодують. Пекін вклав мільярди і знову мільярди в Іран, Ірак і арабські монархії, а в майбутньому, нагадує газета «Взгляд», має намір створити тут зону вільної торгівлі з країнами - членами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки.
І у китайців все вийде. Фактично вони будують своє світле майбутнє. Вірніше, сьогодення. Світле «майбутнє» - це, як відомо, доля Росії.
Китай вміє ладити там, де Росія висловлює «стурбованість», а США і зовсім бісяться, тикаючи пальцем в Іран і звинувачуючи його в «спонсорство тероризму». У Китаю попереду - економіка, а політика слід за нею, як віз за конем. Це і є китайська національна ідея: побільше юанів і доларів, побільше товарів і послуг, але трохи менше політичного базікання. В результаті західні аналітики визнають: китайська ініціатива «реально працює».
Наприклад, Китай успішно розвиває відносини з Ізраїлем. Китайці будують контейнерні термінали в ашдодському порту, метро в Тель-Авіві і копають тунель на горі Кармель в Хайфі. А тим часом підглядають за просунутими ізраїльськими технологіями в медицині, альтернативні джерела енергії, сільському господарстві.
В Ізраїлі є місцевий ворог - Іран. Однак Пекін дружить і з ним. Дружив Пекін з Тегераном і за часів тяжких санкцій. За 2017 рік товарообіг двох країн зріс на 22% (30,5 млрд. Дол.). Цікаво, що іранці в розрахунках з китайцями платять не доларами, а юанями.
В результаті там, де Москві і Вашингтону доводиться важко, Пекін успішно просуває свій «пояс». Пекін ухитряється балансувати між Ізраїлем, Іраном і Саудівською Аравією, між шиїтами і сунітами, лавірує між «інтересами» США і Росії на Близькому Сході і встановлює міцні зв'язки там, де іншим шукачам вигод заважає політика.
Економічний «пояс», який затягується навколо планети дедалі тугіше, допомагає Китаю багатіти. Політична ж сила, як відомо, відбувається саме від економічного багатства, а не від гасел про «винятковості», «особливої місії» або «суперетнос».
Олег Чивокуня
Переглядів: 495
Оків?
