Page 2
1 2
Набагато менша увага приділялася неамфібійним судам на повітряній подушці, що приводиться в рух не пропелерами, а водяними рушіями - водометами або гребними гвинтами. Піонером у створенні таких судів стала в Англії фірма "Денні", в 1961 році побудувала дослідну модель D-1 (4,5 т, 120 л. С., 16 вузлів) з повітряною камерою і бічними стінками - скегами. Ретельно вивчивши досвід, накопичений при її випробуванні. фірма через рік виготовила судно на повітряній подушці D-2 (25 т, 740 л. с., 24 вузла). Пізніше до проектування аналогічних катерів підключилися фірми "Ховермарін Транспорт" і "Воспер-Торнікрофт". Перша розробила серію судів на повітряній подушці типу НМ-2 (20,2т, 825 л. С .. 40 вузлів), друга - VT-1 (83 т, 3700 л. С., 48 вузлів) і VT-2 (100 т, 8500 л. с., 60 вузлів). В цілому в Англії на частку неамфібійних катерів припадає близько 10% від загального числа нащадків "ховеркрафтах".
Ракетний катер на повітряній подушці VT.2, Англія, 1972 р
Розроблений фірмою "Воспер-Торнікрофт". Маса 100 т, сумарна потужність двох газових турбін 8500 л. с., швидкість ходу 60 вузлів Довжина найбільша 31,1 м, ширина 13,1 м.
Озброєння: одна 57-мм артустановка, дві пускові установки ПКР "Отомат".
У Франції компанія "Седам" спроектувала два випускаються нині серійно пасажирських амфібійних судна на повітряній подушці N102С і N300 (27 т., 3000 л. С., 57-62 вузла) і вантажопасажирський N500 (174 т, 5000 л. С., 85 вузлів). В Японії основні роботи ведуться фірмою "Міцуї", що побудувала спочатку пасажирський 11-місцевий амфібійний катер MV-PP1, а потім 50-місцевий MV-PP5 (12 т, 1050 л. С., 55 вузлів) і 150-місне судно MV- PP15 (48 т 3900 л. с., 65 вузлів). Перший канадський катер на повітряній подушці "Вояджер" (35,5 т, 2600 л. С., 41 вузол), був розроблений місцевою філією американської фірми "Белл ейрспейс" для застосування в умовах півночі. Побудований за модульному принципу, він міг транспортуватися на літаках.
Якщо у всіх перерахованих країнах судна на повітряній подушці проектувалися переважно як цивільні, що підлягають переобладнанню в військові лише в разі потреби, то в США ці роботи відразу ж опинилися під контролем Пентагону. В середині 60-х років фахівці ВМФ США розробили велику програму створення різних типів кораблів на повітряній подушці для майбутнього переозброєння флоту.
Головна мета програми, прийнятої в 1966 році, - мати до початку 80-х років протичовновий корабель на повітряній подушці масою 10000 т зі швидкістю ходу 80-100 вузлів. Приблизно тоді ж фірми "Ейрджет Дженерал Корпорейшн" і "Белл Ейрсістемс" отримали замовлення на дві напівнатурні моделі масою по 100 т - SES-100А і SES-110В. У 1972 році ці ж фірми приступили до розробки протичовнового корабля на повітряній подушці водотоннажністю 2200 т, а в 1976 році фірмі "Рор індастріз" замовили катер SES-200 водотоннажністю 200 т, який міг би послужити основою для ракетного, патрульного і протичовнового варіантів. У 1978 році роботи по цій програмі припинили через надмірну вартості кораблів, їх складності, обмеженості дальності плавання і ненадійність ряду систем.
У 1965 році в США була прийнята десятирічна програма розробки десантних сил і засобів ВМС, згідно з якою, зокрема, було потрібно створити десантно-висадочний катер на повітряній подушці вантажопідйомністю 54 т і швидкістю ходу 50 вузлів. У 1977 році фірма "Ейрджет Дженерал Корпорейшн" представила на лабораторне дослідний зразок JEFF-A, а фірма "Белл ейрспейс" - JEFF-B. При повній масі 186,4 і 162,5 т ці катери несли корисне навантаження відповідно 72,8 і 68,1 т, мали однакові розмірено, що дозволяли їм размещатьс в док-камерах американських десантних кораблів-доків, і розвивали швидкість 50 вузлів. Після випробувань думку експертів схилилося на користь JEFF-В, який і послужив прототипом для серійних десантно-висадочних катерів на повітряній подушці LCAC, розроблених фірмою "Белл ейрспейс" в 1982 році. Остання отримала замовлення на 24 таких корабля. а всього їх планіруетс побудувати до середини 90-х років 90 одиниць.
Десантно-висадочний катер на повітряній подушці LCAC. США, 1983 г.
Розроблений фірмою "Белл ейрспейс". Маса 149,5 т, сумарна потужність чотирьох газових турбін 4400 л. с., швидкість ходу 40 вузлів. Довжина найбільша 26,8 м. Ширина 14,3 м, висота габаритна 7.1 м, середнє поглиблення в водоізмещающем стані 0.9 м. Вантажопідйомність 54,4 - 68 т. Планіруетс споруда 90 одиниць.
Судна на повітряній подушці привернули до себе увагу ряду країн. Так, уже на початку 80-х років крім Англії (три SR № 6 і по одному ВН.7 і VT.2) і США JEFF-A, JEFF-B.SES-100А і SES-100В) катера такого типу мали в складі своїх флотів такі країни: Італія - один SR № 6; Іран - вісім SR № 6 і шість ВН.7; Саудівська Аравія - вісім SR № 6; Єгипет - три SR № 6.
Досвід експлуатації цих кораблів в зарубіжних флотах показав, що в якості патрульних катери на повітряній подушці ефективніше звичайних кораблів і дозволяють по-новому організувати берегову охорону. Вони не знаходяться в морі постійно, а, взаємодії з береговими радіолокаційними станціями, повинні виходити з порту тільки тоді, коли необхідно перехопити виявлену мета. Зарубіжні військові фахівці вважають, що невеликі катери, озброєні протикорабельними ракетами, можуть з успіхом замінити водоизмещающих кораблі в 2-3 тис. Т. Не випадково на початку 1986 року в США розпочато будівництво 18 ракетно-артилерійських скегового катерів на повітряній подушці типу "Вікінг" (110,6 т, 35 вузлів).
Останнім часом країни НАТО виявляють підвищений інтерес до використання кораблей- "парітель" в якості тральщиків. Такі судна більш стійкі до підводних вибухів, створюють менший акустичне поле, розвивають високу швидкість на переходах, менш уразливі для якірних і неконтактних мін, зручніше в обслуговуванні, оскільки можуть виходити на берег. Про цінність цих якостей свідчить той факт, що для останньої серії американських 430-тонних базових тральщиків типу "Кардинал" прийнята схема неамфібійного корабля на повітряній подушці зі снігами.
У зарубіжній пресі підкреслюється, що сучасні судна на повітряній подушці - це лише прототипи майбутніх кораблів. Згідно з експертними оцінками до 2000 року будуть створені амфібійні катера масою до 800 т зі швидкістю ходу 100-120 вузлів і скегового неамфібійние масою до 10 000 т зі швидкістю ходу 80-90 вузлів. Таким чином, предсказиваетс стрибок швидкості, якого ще не знала історія світового суднобудування.
Prev. page
Back
